Що таке прожитковий мінімум

Що таке прожитковий мінімум: більше, ніж цифра в бюджеті

Уявіть собі: ви прокидаєтесь вранці, йдете на кухню, вмикаєте чайник. У холодильнику — хліб, масло, кілька яєць. Ви збираєте дитину до школи, самі поспішаєте на роботу. І в цей момент, навіть не замислюючись, ви щодня стикаєтесь із поняттям, яке формально називається «прожитковий мінімум». Але що це насправді? І чому ця цифра — не просто рядок у державному бюджеті, а індикатор, який впливає на життя мільйонів українців?

Прожитковий мінімум: визначення і суть

Прожитковий мінімум — це мінімальний рівень доходу, необхідний для забезпечення базових потреб людини. У законодавстві України це визначено як вартісна величина достатнього для нормального функціонування організму людини набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг.

Інакше кажучи, це та сума, яка, за розрахунками держави, дозволяє людині вижити. Не жити повноцінно, не розвиватися, не подорожувати, не відкладати на майбутнє. А саме — вижити. І це важливо розуміти.

Скільки це в грошах?

Станом на 2024 рік, прожитковий мінімум в Україні встановлено на рівні:

• для працездатних осіб — 2 684 грн;
• для дітей віком до 6 років — 2 395 грн;
• для дітей від 6 до 18 років — 2 981 грн;
• для осіб, які втратили працездатність — 2 093 грн.

Ці цифри — офіційні. Але чи відповідають вони реальності? За даними Держстату, середня вартість споживчого кошика в Україні значно перевищує ці показники. Наприклад, лише базовий набір продуктів харчування на місяць для однієї особи може коштувати понад 4 000 грн. І це без урахування комунальних послуг, транспорту, ліків чи одягу.

Як формується прожитковий мінімум?

Формально, прожитковий мінімум розраховується на основі споживчого кошика — переліку товарів і послуг, які вважаються необхідними для життя. У теорії, цей кошик має оновлюватися кожні 5 років. Але на практиці в Україні він не переглядався з 2016 року. Це означає, що в розрахунках досі враховуються ціни та потреби, які вже давно не відповідають сучасним реаліям.

До споживчого кошика входять:

• продукти харчування (хліб, молоко, м’ясо, овочі тощо);
• непродовольчі товари (одяг, взуття, засоби гігієни);
• послуги (комунальні, транспортні, медичні тощо).

Але є нюанс: кількість і якість цих товарів часто не відповідають реальним потребам. Наприклад, у кошику може бути передбачено 1 пару взуття на 2 роки. Або 1 зубну щітку на рік. Це не жарт — це офіційні норми.

Чому прожитковий мінімум важливий?

Це не просто абстрактна цифра. Від прожиткового мінімуму залежать:

• розмір мінімальної пенсії;
• допомога по безробіттю;
• соціальні виплати малозабезпеченим;
• штрафи, податки, аліменти;
• розрахунок стипендій і субсидій.

Тобто, якщо прожитковий мінімум занижений — занижені й усі ці виплати. І навпаки: його підвищення автоматично тягне за собою зростання соціальних стандартів. Саме тому уряди часто стримують його зростання — щоб не збільшувати видатки бюджету.

Реальність проти статистики

За даними дослідження Центру економічної стратегії, реальний прожитковий мінімум в Україні у 2023 році становив близько 6 500 грн на місяць для однієї особи. Це майже втричі більше за офіційний показник. І це — мінімум, який дозволяє не просто виживати, а жити з базовим комфортом: харчуватися збалансовано, оплачувати комунальні послуги, купувати одяг, мати доступ до медицини.

У країнах ЄС прожитковий мінімум розраховується інакше. Наприклад, у Німеччині він базується на середньому рівні витрат домогосподарств і регулярно оновлюється. У Польщі — враховує не лише фізіологічні потреби, а й соціальні стандарти. Україна ж досі оперує застарілими підходами, які не враховують змін у структурі споживання, інфляції та урбанізації.

Коли цифра стає політикою

Прожитковий мінімум — це не лише економічний показник. Це політичний інструмент. Його можна «заморозити» на роки, щоб зменшити соціальні витрати. А можна — підвищити перед виборами, щоб продемонструвати турботу про людей. Але в обох випадках — це гра з цифрами, а не з реальними потребами.

У 2021 році в Україні навіть обговорювали ідею запровадження двох прожиткових мінімумів: фактичного (реального) і базового (для розрахунків). Але поки що ця ініціатива залишилася на рівні дискусій.

Що далі?

Питання прожиткового мінімуму — це питання гідності. Бо за ним стоїть не лише економіка, а й соціальна справедливість. Чи може людина на мінімальну пенсію дозволити собі ліки? Чи може мати-одиначка прогодувати дитину на державну допомогу? Чи може студент вижити на стипендію, яка нижча за вартість проїзду в метро?

Це не риторичні запитання. Це — реальність, у якій ми живемо. І поки прожитковий мінімум залишатиметься лише цифрою на папері, а не відображенням реальних потреб, ми будемо мати не соціальну політику, а її імітацію.