Микола Мозговий: Артистам все одно за кого співати, – аби гроші платили
Народний артист України, композитор і співак Микола Мозговий відсвяткував свій 60-річний ювілей. Забава відбулася у столичному палаці “Україна”, де він уже понад два роки є генеральним директором і художнім керівником. Святкування на сцені рідного палацу Мозговий запланував на жовтень. 9, 10 і 11 жовтня дасть сольні концерти.
Ця критично-аналітична розмова з Миколою Петровичем відбулася у його директорському кабінеті. Розпочали ми з особистого…
– Як ставитеся до років?
– Сумно… Коли молодий – радієш, що дорослішаєш. А тепер… Розумієш, що життя пройшло. Починаєш думати про те, скільки ще залишилося… Що зробив, а що не доробив…
– Звідки стільки песимізму у такого активного чоловіка, як ви?
– Кожна людина живе у силу свого характеру – чи вона холерик, чи сангвінік, чи флегматик. Мушу щось робити. Я – холерик. А до того ж – і сова, і жайвір: дуже пізно лягаю і дуже рано встаю. Сплю у середньому 3-3,5 години. Цього мені достатньо, щоб поновити сили й життєві ресурси. Чотири години для мене – забагато. Пізно лягаю – через мою роботу. А рано встаю – знову ж таки, бо робота є: вівці, кози треба погодувати. Маю господарку – живу на хуторі під Києвом.
– Читала, що ви й самогонку самі вмієте гнати…
– Вмію, та останнім часом не займаюся цим. Зараз стільки горілок! То раніше було: заходиш у магазин, а тобі дають два види – і ті погані.
– Господарка, природа, мабуть, підживлюють вас…
– Я – з села. Ні-ні, не жаліюся на босоноге дитинство. Навпаки, тішуся цим. Хоч знаю, як корову пасти, як свині годувати. Усі друзі моїх онучок бігають до нас. Де ж вони тепер ще таке побачать? Тішаться, у діда ж все росте, буяє: черешні, вишні, сливки, персики… От приїхав до мене якось один академік з онуком, який разом з його сином живе у Німеччині. Цей чотирирічний хлопчик ніколи в житті не бачив ані індика, ані курочки. Що говорити – кота справжнього не бачив! А побачив – їхати від нас не хотів.
– Онучки Женя й Зоя тішать вас?
– Тішать тим, що вони є, і тим, які вони є. Часто гостюють у нас з дружиною на хуторі. У їхньої ж мами (Олени Мозгової. – Г. Г.) – робота непосидюча, вона їздить скрізь. Тато (співак Олександр Пономарьов. – Г. Г.) часто-густо бере їх. Не обділені дівчатка увагою.
– Вже понад два роки ви керуєте головним концертним залом країни – Національним палацом мистецтв “Україна”. Легко звикли до адміністративної роботи?
– Звик до цього ще за комуністичних часів – час від часу обіймав посаду замдиректора “Укрконцерту”. Таких складових, як палац “Україна”, у цій структурі було 36 одиниць. Тому зараз я “налєгкє”. Як прийшов в “Україну”, тут працювало півтисячі людей. Провів скорочення – залишилося триста. Сучасна техніка не потребує такої великої кількості людей. Перевагу надали молодим професіоналам. Коли йшов на цю посаду, ставив умову, щоб тут була й творча складова. Тому я не тільки гендиректор, а й художній керівник. Ставимо власні вистави, шоу, організовуємо концерти й конкурси. Малу сцену завершуємо облаштовувати.
– Дати сольний концерт у палаці “Україна”, де вміщається близько чотирьох тисяч глядачів, для українських артистів – етапний показник. Хто із наших зірок збирає у вас повний зал?
– Аж страшно казати, але їх на пальцях однієї руки можна перерахувати… Це – Ірина Білик, Наталка Могилевська, Олександр Пономарьов (правда, він останнім часом не працює… Не стежу за його творчістю. І раніше не стежив. Міг допомагати, але він усе робив сам)… Раз на рік в “Україні” концерти дає Павло Зібров. От і все! У нас тільки на телевізійному екрані усі – зірки. І то якого класу зірки! Я вже третій рік в “Україні” – усіх запрошую. Та ніхто не йде…
Прикриваються відмовками про високу оренду. Зараз вона коштує близько ста тисяч гривень. Але справа не в тому. Білик чи Могилевська розуміють же, що вони на виступі в “Україні” не тільки на нуль вийдуть, а ще й зароблять. Працювати доводиться здебільшого із висококласними зарубіжними артистами. Люди пішли на Кріса Рі і Гаррі Мура. Останнім часом почали проводити в “Україні” усілякі форуми, політичні й соціологічні акції. Стало трохи легше – ми ж на повному госпрозрахунку. Якби ж у нас було достатньо артистів… Свого часу покійні Штепсель і Тарапунька, царство їм небесне, працювали у цьому залі протягом місяця, виступаючи по двічі на день. Теперішні гастролери спроможні дати концерт або два на рік.
– З наших співаків хто останнім часом мав аншлаговий виступ?
– Аншлагу ніхто ніколи не збирає! Аншлаг – це коли все продано. Ми ж живемо у такій державі, де всі хочуть прийти “на шару”. Одразу включається всяка знать, звання… Усі хочуть задурно! Повний зал збирають хіба що телевізійні шоу “95 квартал” і “Хорошие песни”.
– Хто найуспішніші російські гастролери?
– На російських зірок уже немає такого попиту, як ще п’ять років тому. Дай Боже, щоб реалізація була на рівні 40-50 відсотків. Решту залу заповнюють запрошені. Зараз скрізь така картинка – без особливої комерції. Усе впирається в політику – немає закону про меценатство. Був би, то артисти організовували б по два концерти поспіль: один для друзів, підключивши спонсора, а інший – комерційний. А так – ніхто ж не хоче кидати грошей на вітер. Утім, навіть під час гастрольного “буму”, який був раніше, не йшлося про шоу-бізнес. Концерти апріорі були збитковими. На них просто “відмивали” гроші під якусь особистість. Приїжджає, наприклад, Кіркоров. Каже, що хоче такий-то гонорар. Йому платять навіть утричі більше. А інші дві “долі” “відмивають”. А тепер чомусь позникали фірми, які колись організовували концерт за концертом.
– Як головна людина в палаці “Україна” бачите, хто із зірок викладається на всі сто, а хто дурить публіку, виступаючи “під фанеру”…
– Боротися з “фанерою” я почав ще з радянських часів. Роками займався цим “донкіхотством”. Це ж Борис Шарварко, царство йому небесне, дозволив усе це неподобство на сцені, прикриваючись тим, що потрібна “якість”. Зірки зі стажем, співаючи “під фанеру”, розбестили молодих виконавців. Серед “могікан” “на живо” співають хіба що Йосиф Кобзон і Юрій Антонов. А решта – разом з Філею і йому подібними…
– Уже з’ясували, звідки ростуть ноги пожежі, яка сталася під час концерту Кобзона в “Україні” у червні?
– Комісія довела, що це був підпал. А Кобзон звинуватив мене в тому, що я не вибачився перед ним. Мовляв, у цьому винна дирекція палацу… Співчуваю Кобзону, що таке сталося під час його концерту. Але й він мусив би поспівчувати мені – після того, як встановили, що це був підпал.
– Можливо, причиною підпалу стала одіозність постаті Кобзона для України. Українці не забули його пісні про “гражданскую войну” перед виборами 2004-го…
– Радив би Кобзонові взагалі політикою не займатися. У його віці не варто у це лізти. Нехай краще думає про свій душевний стан, про сім’ю, дітей та онуків. Зрештою, ми самі розберемося. А він як громадянин іншої країни взагалі не має права втручатися у політику України.
– Як ставитеся до “придворних” артистів?
– Ніяк. Якщо на них є попит… Риба шукає, де глибше. Артисти – проститутки! Хто дасть? Хто заплатить? Прикро це констатувати, але так воно є. Коли була Помаранчева революція, скакали в останній вагон потяга. Тепер – перебігають туди-сюди. Їм все одно за кого співати, – аби гроші платили. У них – свої голови на плечах. Нехай думають, що їм більш цінне – гроші чи майбутнє. Потім це й увесь гламур виливається ж на шпальти газет: хто який перстень носить, хто які мешти чи сукню вбрав, хто на якому острові відпочивав, хто що кому подарував…
– Ви двічі балотувалися в народні депутати. Чому більше не пробуєте?
– Першого разу на Київщині вибрали не мене, а банкіра. А другого разу на Хмельниччині замість мене люди проголосували за такого Олуйка. І де він? Нема. Я думав, що буду корисним при створенні й лобіюванні тих законів, які стосуються мистецтва. А потім мені це стало нецікавим. Особистої відповідальності у депутатів тепер немає. Є партії, списки…
– Кого з українських виконавців ви відрядили б на “Євробачення”?
– Серед потенційних претендентів – Ані Лорак, Євгенія Власова, Наталія Валевська… Багато у нас голосистих! А взагалі, цей конкурс став незрозумілим, несерйозним, змінив свою орієнтацію. Якої він тепер статі? Раніше був конкурсом на найкращу пісню, а тепер на що? Спочатку скандинави пустили на “Євробачення” дикунів. Потім українська Сердючка зі своїм оп-ца-ца. Данилко, до слова, зациклився на своїй Сердючці. Вона була цікавою, коли ходила по вагону й казала: “Заберіть свої шкарпетки”. А в сучасному гламурі ця тітка у дорогому бездарному вбранні, яка туди-сюди бігає, не сприймається. Данилко як артист естрадно-драматичного жанру мав би, як Райкін, знаходити різні образи.
– Виконавці “старої гвардії” б’ють на сполох, що їх не пускають в ефіри…
– Треба бути “у форматі” сьогодення. Треба подобатися директорам FM-станцій, телеканалів. Хіба за радянських часів не так було? А взагалі, почати слід із вивчення нот. Вася Зінкевич, хоч він і старий, досі їх не знає… Якщо ти як співак носиш високе звання народного артиста України, то, даруйте, як можна не знати нотної грамоти?! Є навіть оперні співаки, які ноти “до” від ноти “мі” не відрізняють…
Довідка «Панянка»
Микола Мозговий народився 1 вересня 1947 року в с. Сарнів Хмельницької обл. 1969-1973 рр. – навчався у Харківському юридичному інституті. З 1971 по 1973 паралельно навчався у Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва у Києві. Закінчив і Київську державну консерваторію ім. П. Чайковського. 1971-1994 рр. – соліст “Укрконцерту”. З 1993 р. очолює Український мистецький фонд ім. В. Івасюка. З 1999 р. – завідувач кафедри теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв при Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова, професор. З березня 2005 р. – генеральний директор і художній керівник Національного палацу мистецтв “Україна”.
